Love Story

Опубликовано: 2787 дней назад (13 ноября 2014)
Блог: Разное
Рубрика: Без рубрики
0
Голосов: 0
Описуйте гарне та глибоке кохання,а також котре часто не розуміє оточення...Любовні історії з реального життя...
Что скажите про нож, и про фирму? | Закалка рессоры.
Наташа Александровна # 13 ноября 2014 в 17:58
Життя таїть в собі багато таємниць і в цьому його сенс. Але іноді стається все не так, як ми очікували. Розповім вам історію про свого друга, який "по самі вуха втріскався" у красиву дівчину.
Здавалося, вони були ідеальною парою. Вадим завжди ходив на побачення з квітами, старався не спілкуватися з дівчатами, щоб не давати приводу для ревнощів. Коротше кажучи робив усе задля своєї коханої. Вона ж натомість ходила по різноманітних барах, спілкувалася з чоловіками. Вадим закривав на це все очі, оскільки не міг уявити свого життя без цієї жінки. Але дівчина одного разу на побаченні сказала, що "любов пройшла, нам краще залишитися друзями". Він, звичайно, був шокований таким поворотом подій.У цей самий вечір Вадим подзвонив до мене щоб попрощатися. Я відразу збагнув що і до чого. Відразу кинувся його шукати. Мені пощастило - прийшов би я на кілька хвилин пізніше... На щастя Вадим не скоїв страшного самогубства. Привівши його додому, я пояснив, що розрив з дівчиною це пусте. Не варто перейматися, оскільки навколо мільйони красивих дівчат, які мріють зустрічатися з тобою.Після цієї розмови Вадим став приходити до тями і ознайомився з дивовижною дівчиною Оксаною. І ось уже пройшло кілька днів з того часу,як Вадим і Оксана одружилися. Неможливо забути їхні палкі поцілунки під вигуки "Гірко, гірко..." Вадим не тямив себе від щастя. Ось яке буває в житті. Ніколи не втрачайте надії.
Наташа Александровна # 13 ноября 2014 в 17:58
З давніх-давен відомо, що у новорічну ніч або на Різдво Христове може трапитися у кожного з нас у житті — справжнє диво. Інколи буває і те, на що й не чекаєш. Що я маю на увазі?... Та ось, що… Мова йтиме про справжнє кохання. А із ним мені все-таки довелося зустрітись, віч-на-віч у Різдвяну ніч…
Із Ігорем ми знайомі ще із середини квітня. Все почалося із випадкової зустрічі, далі із телефонних дзвінків, месичів, електронної пошти та «дружніх» зустрічей. Начебто, все було просто — він, я і дружба. Дні минали швидко-швидко, один за одним, як вагончики швидкого потягу на ім.’я «життя». Але за всі ці некороткі місяці я добре знала і усвідомлювала, що Ігор від мене на багато років молодший. Перевести нашу дружбу і спілкування у щось інше, тобто в любов — ми не могли.
Першою причиною були — друзі, другою — знайомі, третьою — на кінець—колеги. Це нас лякало. Ми зустрічалися за чашкою кави майже тайкома. Десь, хтось нас і бачив разом, але не часто. Страх перед тим: «А що скажуть інші?» — не давав нам обом спокою. Я, особисто, була страшенно «зациклена» на різниці у віці. Ігорьок — також. Але, не дивлячись на усе це , я знала і усвідомлювала ще з самого початку, що всім серцем і душею щиро люблю «свого» Ігоря.
Про свої почуття він мовчав і їх боявся. Усе це я бачила і читала тільки по його очах, які ніколи не мовчали. Згодом, «небеса» вирішили, що я належу Ігорю і маю бути з ним. Прислухавшись до свого серця, я зрозуміла, що маю подати на розлучення.
Спочатку моя «половинка» про це не знала. Наші нечасті зустрічі та боязнь з мого боку не дозволяли мені йому про це сказати. Але доля — є доля. Вона об’єднала нас в одне ціле тільки на велике свято — у Різдво Христове. Я впевнена у тому, що це було рішення і воля нашого Отця Небесного. Він Єдиний знає, як все у кожного в житі має бути. Господь подарував нам чисту любов. І для нас обох — це безцінний Божий подарунок. Зараз я зрозуміла, що житиму надалі тільки для нього. Полюбити по-справжньому дано людині тільки раз у житті, а все інше — тільки закоханість і «чехня».
Тепер мені не заважають критика друзів, колег, знайомих, а також неабияка різниця у віці між нами. І мені байдуже: хто і що про нас думає. Я щаслива, бо люблю свого Ігоря, а він — найкращий!
Наташа Александровна # 17 ноября 2014 в 03:22
...Давай забудемо про все! Хіба це так важко, тим більше наша історія не була ідеальною...
І я прокинулась, жахаючись від думки що це зі мною сталося насправді... Довго лежала , мовчки вдивляючись у білу глиняну стелю...і, нарешті, згадала, що ти вчора порвав зі мною... Так смутно, але памятаю! Ти сказав, що все скінчено, що тобі це набридло, здається ти щось говорив про свободу, друзів... Все перемішалось, в голові каша. Це сон чи реальність?! Якщо сон - то дуже страшний... А якщо реальність - то чому я ще досі жива!
Але це не сон, ми більше не разом, а я ще дихаю - парадокс! Так, здається я потроху пригадую. Я не дослухала тебе до кінця, мовчки обернулась і пішла. Я не памятаю як дійшла додому, але памятаю страх, страх когось із знайомих. Згодом я добралась до ліжка, ковтнула декілька таблеток і заснула. Як було добре спати, я ні про що не переживала, мені не боліло в грудях, я дихала вільно... Вперше в житті я раділа тому, що я нічого не відчувала. Я почувала себе камяною глибою і мені від цього було невимовно добре. Але не надовго... Ти знайшов мене і у ві сні. Ти прийшов і почав мені щось говорити про те, що я тебе забуду за кілька днів, що я тебе не варта, ти кричав, повторюючи це раз за разом... А мені здавалося, що моє серце розірветься, а голова лусне...
Я прокинулась... Я нічого не розуміла... Беру в руку телефон. Я збентежена. Заходжу у контакти, але не знаходжу твого номеру. Я довго шукала, та згодом знайшла, а там надпис - зрадник!
О Боже, невже це сталося зі мною насправді. В голові слова "забудь про все"... Десь я вже це чула. Так, це був не сон. Ти мене пргнав, я більше тобі непотрібна. Хлопчик погрався, використав і викинув... Я готова на все, аби забути, бо мені знову починає боліти у грудях, повітря стає все важчим, я нічого не бачу адже очі поступово наповняються слізьми. Чому я зараз не можу перетворитися на камінь?!! Як добре бути каменем, їм нічого не болить, вони нічого не відчувають. А ми, люди, страждаємо від власної дурості та наївності... Так хочеться забути все погане і хороше на нашому шляху...вірніше вже на твоєму і на моєму...
Боже, я б зараз все віддала б за амнезію. Мізки - важка колода...
Перед очима стоїть перша зустріч, море обіймів, поцілунків, пристрасних ночей... Треба зібратись з думками, адже я зможу не чекати листа, не чекати дзвінка, не дочекатись зустрічі... І, навіть, коли ти знову прийдеш - збрехати, сказавши, що я вилікувалась від кохання до тебе..
Arts Band # 18 ноября 2014 в 00:12

Группа
ARTS BAND ACOUSTIC
презентует Вам нашу первую дебютную песню!!!
Приятного прослушивания =)не забываем подписываться на наш паблик !всем спасибо)
Ксюшка Ганіна # 19 ноября 2014 в 13:15
Миле лице, довгі чорні вії, світло
карі очі, темне волосся і чудесна
посмішка. Це було моє перше по-
дорослому кохання. Перший раз як
побачила його - я подумала ось
воно моє щасливе життя. Із
натовпу прослизнув високий
чорнявий хлопчина у вишуканому
білому костюмі. І ото тоді я по-
спрявжньому закохалась до
безтями. Він був старший за мене
на два роки. Познайомив нас
спільний знайомий. І тоді, першого
травня все закрутилося: прогулянки
під місяцем, розмови нібито ні про
що, палкі поцілунки і гарячі обійми.
Розлука була ж найважчою! Я
днями могла б сидіти і дивитися на
екран свого телефона, тому що на
заставці був він - моя кохана
"заюха". І все було так чудово, що
всі мої друзі навіть і подумати не
могли б що це може закінчитись.....
Але воно закінчилось..... Більше не
було дзвінків, зустрічей, обіймів і
поцілунків лише СМС - вибач... І
більше нічого. Ні пояснень, ні
спілкування. Я багато раз просила
пояснити і друзі намагалися
дізнатися, але все марно у
відповідь лише мовчання. А в серці
залишились нестерпний більі
пустота. І ця пустота поглинала
мене з середини...
Валентин Стегура # 22 ноября 2014 в 00:59
Таню, Здрастуй!

- Таню, Здрастуй! - з другого поверху виглядає чорнявенький кароокий хлопчина і приязно посміхається.

- Таню, Здрастуй! - як відповідь на колишні дурнуваті жартуваннячка наших дівчат.

Колись на суботнику ми працювали біля хлопчачого гуртожитку. З другого поверху виглядали першокурсники, щось говорили між собою і посміювалися. Наші дівчата, звичайно ж, не могли їх не зачепити. Особливо розійшлася Люда:

- Гей, біленький такий, як там тебе звати?! Дивись сюди: оце - Наталя, вона буде тобі гарною жінкою. Нууу, якщо ти тільки витерпиш її цілоденні теревені. А ти, рудий, чого ховаєшся? Для тебе у нас є Рита. Вона навіть чай вміє варити. Ага. Тільки, коли що, цукор з собою принось. І заварку. І воду. І спічки. А ще краще - забирай одразу її до себе, нам вона уже набридла. Таааак... А ти, чорненький, тільки не смій червоніти і втікати, і скажи-таки, як тебе звати, вибрав уже собі жінку? Ні? То познайомся, ось вона, і її звати Таня.

Хлопці поховалися од гріха подалі, а чорнявенький - ні. Мало того, він засміявся Людмилі, потім повернувся до Тані, помахав їй рукою і сказав:
- Таню, Здрастуй!
На що уже засоромилась і почервоніла Таня.

Пройшло трохи часу, той випадок майже забувся, але тепер цей хлопчина кожного разу, як зустрічав мою подругу говорив їй:
- Таню, здрастуй!

Що це? Як назвати це?

Дружба? Ні, вони знайомі тільки наполовину: він знає, як її звати, а вона - ні. Жодного кроку на знайомство ні ним, ні нею не було зроблено. Про кохання тут і говорити не варто. Напевне, симпатія. Або навіть таке, чого я ще не знаю, що мені невідоме...

Так! Стоп! Потрібно готуватися до екзамену. А то вже я зовсім розлінилася. Та чомусь мені зовсім не хочеться вчити нікому непотрібні формули... Чому? Бо хочу, що і мені хтось так же посміхався і говорив:

- Валю, здрастуй!
І все.

...Добре, що інші дівчата красиві, уміють триматись вільно, не соромляться відверто рухатись, коли танцюють, можуть заговорити з тим, хто їм сподобається. А я, а я... Ледащо, якого світ не бачив: некрасива, що в дзеркало дивитися не хочеться, балакати не вмію, так що зі мною ніхто не заговорює навіть; танцювати, сміятися на заказ теж не вмію; та навіть стояти чи сидіти рівно...

Ех ти! Та як тобі не сором! А ще про щось хороше мрієш...

Кажуть: краще мати синицю в руках, ніж журавля в небі, а я як той... стою з пустою кліткою: і синиці жалко і журавля боюсь образити.

Напевне це тому, що настрій поганий у мене. Або тому, що сьогодні дівчата знову про хлопців завели розмову. Про своїх хлопців. А мені знову нічого сказати і я сиджу, як біла ворона. Точніше - чому як, як точно! Ось...
Igor Litnevskiy # 22 ноября 2014 в 16:41
Всем привет!! Извените что обращаюсь не по теме. Я встречаюсь со своей девушкой 5 лет и вот настал тот самый момент в нашей жизни когда поняли что не можем друг без друга.. Я решил сделать ей предложение, но денег даже на кольца не хватает, заработать никак не могу не хочу упускать учебу, в быстрый заработот в интернете не верю, поэтому хотел бы обратиться к вам.. все кто верить в крепкую любовь прошу немного помочь мне финансово. Вот мой яндекс счет 410012003652774 заранее всем большое спасибо.
Глаша Смолина # 24 ноября 2014 в 04:15
Данное объявление не лично от меня "Казань. Люди! Обращаюсь к вам за помощью. Мне не дают опеку на внучку потому,что нет условий для проживания ребенка. Я нуждаюсь в мебели и в капитальном ремонте,а также в деньгах, чтоб купить от простыни до кастрюли и т.д.. Чтобы развеять сомнение лживости, я не являюсь пьяницей. Прошу звонить на рабочий телефон. Старый Амбар, 5239888 (там о моих проблемах знают), мой сотовый +79297259870. Людмила Петровна. Уборщица."
Вадім Шаранда # 27 ноября 2014 в 20:59

Хочете зізнатись у коханні, але не вистачає слів? Або підтвердити свої почуття, та не знаєте як?
Пропоную Вам перевірену не одною людиною послугу написання авторських віршів у яких можна описати події пережиті лише Вами двома, почуття які Ви відчуваєте до людини. Це те, що залишиться у пам'яті назавжди
ВІДГУКИ ПРО ЗАМОВЛЕНІ ВІРШІ http://vk.com/topic-61375799_29212340?offset=last..
ПИТАННЯ СЮДИ http://vk.com/topic-61375799_29212219?offset=last..
АВТОР http://vk.com/vadim_sharanda (щось цікавить, питайте)
Яндекс.Метрика