Поетична сторінка

Опубликовано: 2765 дней назад (29 ноября 2014)
Блог: Разное
Рубрика: Без рубрики
0
Голосов: 0
Любителі поезіі можуть тут поділитися натхненням.
Наыз жігіт андай болуы керек? | Прошу помощи
Валентин Стегура # 29 ноября 2014 в 15:53
«А»: Молодик на небі посміхнувся
Зіроньці малій, своїй подрузі:
«Добрий вечір, мила, як ся маєш?»
Валентин Стегура # 29 ноября 2014 в 16:03
«А»: ***

Проснулася вночі, щоб її слухать,
Що скаже дорога мені на вухо.
Дивлюся: молодик пішов гуляти,
Дорогою дівчат-зірок збирати.

Цей молодик високий, ставний, файний.
Навколо зірочок уже зібрав він.
Ті зіроньки його оберігають,
Як місяць зупинить, вони не знають.

Як привернуть увагу до одної,
Найкращої, маленької, сумної.
Любитиме яка його безмежно.
І тихо, і надійно, й обережно.

«Ой, місяць-красень, місяць, моя доле!
До мене ти виходь у чисте поле,
Тебе там під вербою буду ждати,
На час що відпустила мене мати.

Послухать тебе хочу трошки знову,
Ти зіроньці скажи хоч щось без слова.
Ти подаруй її цілунок ранній,
Найкращий у житті, та не останній.

Хай перший у житті – такий непевний,
Найпам’ятнішим буде в тебе й мене.
Я посміхнусь тобі, маму згадаю,
Що скаже нам вона, якщо узнає?

Матусю, люба, мила, не журися,
На себе молоденьку подивися.
Ти теж не так давно гуляла в полі,
І місяць твій прийшов, прийшов по волі.

Ти вибір мій схвали, одобри чесно,
Та не вставляй нам палиці в колеса.
Це місяць мій, а я – його дівчина.
До нього і думками й серцем лину.

Забуть не можу: наставляла мати,
Що честь дівочу треба зберігати,
І вчинків не робить дурних, невпинних.
«В подолі» не знайшлась якась дитина.

Матусю, місяць мій мене кохає,
Він сам моєї цноти* зберігає.
Він не спішить зірвать моє сердечко,
Хоч ходить завжди поруч, недалечко.

Нам весело удвох, ми любим слухать,
Що нам шепоче ніч у саме вухо.
Вона така смішна немов дитина:
Шепоче й веселить нас безупинно.

Про поцілунки навіть ми забули,
Бо щось цікаве ми від неї чули.
Та ніч казала, що спочатку Другом,
Хай місяць буде, а потім – супругом.

Спочатку хай коханим, нареченим,
Він час хай погуля якийсь непевний.
Хай не спішить додому тебе звати,
Бо місяцю теж треба міру знати.

Ти проведи мене, укрий від лиха,
Піджак свій одягни на мене тихо.
Він теплий, добрий і такий хороший.
Люблю, мовчу, тримаю свою ношу.

Так, згадую я знов, казала мати:
За вчинки і слова відповідати.
За те, що в світі «нічиї» є діти,
І хлопець і закохана в отвіті.

Їм перед Богом вдвох відповідати,
Про це прошу, бо в кожного є мати.
Яка навчила, що життя безпечне -
Жорстоке і пусте, не безкінечне.

Хай те майбутнє миле Зоренятко,
Узнає, що є мама і є татко.
І що воно з любові народилось,
Коли кохання в серці їм відкрилось.
Валентин Стегура # 29 ноября 2014 в 16:04
«А»: ПІСНЯ

Тебе зустріла я, сьогодні ти до мене йдеш,
Мій День народження, який дарунок ти несеш?
Тебе я знову бачу, дарунок твій дитячий, -
В осінній ясний день грибочків цілий пень.
Тобі я дуже рада, твій погляд водоспади,
У танці закружляють золотом пісень.

Мені так хочеться, щоб я сьогодні розцвіла,
Найкраща квіточка в твоїм букеті я була.
Мені ти здивувався, в любові признавався,
В мої щасливі очі, трошечки сумні.
Я в дзеркало погляну, твоєю тінню стану,
Щоб залишилися з тобою ми одні.

Спасибі, доленько, спасибі, милий, добрий день,
За радість зустрічі і за вінок твоїх пісень.
Про мене пам’ятають, за тебе теж узнають,
Бажають щастя і здоров’я і добра.
З тобою будем разом, про це усім ми скажем
І людям подаруєм сонечка-тепла.
Валентин Стегура # 29 ноября 2014 в 16:08
"А":
Подивись в мої очі, - побачиш в них тільки взаємність,
Щось сказати я хочу, мій друже коханий таємний.
Відчуваєш тепло? Хоч далека у небі я зірка,
Поцілунок даруй, буде солодко нам, а не гірко.

Обійми, не питай в мене дозволу, хочу зігрітись,
Я твоя, лишень знай, від байдужості в'януть і квіти.
Шепочи мені щось, я в твій голос закохана дуже,
І нам люди - ніщо, хай говорять, та буде байдуже.

Пристрасть знову жива, поєднало нас небо, нівроку,
І тріпоче душа у блаженстві, бо доля є роком.
Я в тобі, ти в мені, почуття розділились надвоє,
Так буває у сні, назавжди залишусь я з тобою.
Валентин Стегура # 29 ноября 2014 в 16:11
«А»: Мелодія наспівана. Може хтось може заспівати з музичним супроводом?

Мені приснився дощ

Мені приснився дощ і сон цей віщий.
Поснулась, він іде до мене вічно.
Мені приснився ти посеред ночі,
І посеред дощу чогось ти хочеш.

П-В:
Капля до каплі – на небі хмара.
Любиш – не любиш, - я тобі пара.
Ночі світанок день подарує
І свою зірку хай поцілує.

Мені приснилась ніч, потім світанок.
Світанок дарував осінній ранок.
Мій ранок посміхнувсь мені росою,
Неначе разом знов я із тобою.

Мені приснився день, приходить вчасно.
Він полива дощем природу рясно.
З подякою прийму його дарунок,
Бо капелька дощу, як поцілунок.
Валентин Стегура # 29 ноября 2014 в 16:12
"А":
Оце така моя дорога... Тому що вибору нема.
На лезі слів стоптала ноги, болить душа не задарма.
Важливі розум і кохання рабині сильних почуттів,
Співає чисто пташка рання, щоб полюбить її ти смів.
Валентин Стегура # 29 ноября 2014 в 16:18
"А": співаночка... політична

А цієї неділеньки вибори до Ради,
Та й чого там повсідались, в основному, гади?

Їх цікавить наш добробут, щоб зібрать податки,
Ми ж не знаєм, в який клунок укладати статки...

За кордони б утікати, та сили немає,
Як же вижить в Україні, навіть Бог не знає.

Думай же, електорате, головою трішки,
Щоби наші депутати з нас не плели віжки.

Хочем жити дуже добре, боїмося влади,
От тому-то й не даємо навіть собі ради...
Валентин Стегура # 29 ноября 2014 в 16:33
«А»:
«Село неначепогоріло,
Неначе люди подуріли,
Німі…» який же правий
Шевченко був, мій предок славний.

Німі, бо слів не вистачає,
Чомусь в селі тих слів немає.
Немає слів, немає діла,
І тупість лізе вгору сміло.

Що ХХІ вікнадворі,
Хіба згада про це хто скоро?
Так, люди знають: телевізор,
Мобіла, Інтернет, провізор…

А що з них що? Ніхто не знає,
Для чого це в селі? Спитає
Хіба яка мала дитина,
Розумна дуже, бо невпинна.

Бо вискочка, біла ворона…
А в неї мізків цілі грона,
Там сірі звивини працюють,
Бо дужий поклик душі чують.

Ось так. Є все: село і люди,
І тупість, і жорстокість всюди.
Прогресу трохи і безправ’я.
І віри нуль. Море безслав’я.

Якби я вміла матюкатись,
То так хотіла би послати
Тих хто тупізм пускає в мізки,
Й думать не хоче ані трішки.
Валентин Стегура # 29 ноября 2014 в 16:34
"А":
Додружились до кохання... Боже!
Ти моє серденько розтривожив.
Обіцяла я: все під контролем,
Ми лише зіграєм нові ролі.

Світ сміявся з нас, таких наївних,
А від розуму лишилися руїни...
В почуттях втопилися обоє,
І страждаємо любовним диким болем.
Валентин Стегура # 29 ноября 2014 в 17:00
«А»: ПІСНЯ
В літнім небі вечоровім бачиш зорепад?
У моє життя і в пісню нову він приносить лад.

Зірка падає-летить із ночі, ти її спіймай.
Мрій багато у серцях дівочих – цілий небокрай.

В краплі неба засіяє промінь кришталю,
Він мені сказать бажає: я тебе люблю.
Валентин Стегура # 29 ноября 2014 в 17:03
"А":
Приснись мені цієї ночі знову!
Серед зірок ми проведем розмову,
А місяць повний хай розкаже казку
Про нас щасливих, про любов, про ласку...
Валентин Стегура # 29 ноября 2014 в 17:11
«А»:
Через віки і роки бачу маму.
Роботящу і розумну, добру саму.
Жаль, думки до неї линуть в час жорстокий,
Коли сумно і погано, одиноко.
Моя мама дуже лагідна, я знаю,
Усім серцем її ласку відчуваю,
Її приязнь, її щедрість, милосердя,
З нею можу я завжди бути відвертий.
Вона молиться за мене вдень і зранку,
І вечірню годину, й до світанку,
Я люблю свою матусю. Хай це знає,
Бо любов моя синівськая без краю.
Валентин Стегура # 29 ноября 2014 в 17:15
«А»: ПІСНЯ
Троянди осені, червоні і рожеві
Мене зігріли у тумани вересневі.
Троянди осені ти дарував мені,
І у жовтневі золотаві дні.
П-в:
Мої троянди запорука є кохання,
Мій подих чують, відчувають і зітхання.
Мені в дарунок ти приносиш своє серце,
Воно кохане і воно таке відверте.

Ти в світі сірому, як сонечко сіяєш,
Ні сну, ні спокою у осені не знаєш,
До квітки квіточку збираєш у букет,
І пишеш новий найпрекрасніший сонет.
Валентин Стегура # 29 ноября 2014 в 17:18
«А»:
Я чую голос скрипки тихий ніжний,
Як шелест листопаду восени,
Він трошечки свяшенний, трохи грішний,
А звуки в нім – пробудження весни.

Неначе вітерець, родившись вранці,
Помріяв трохи на порозі дня,
А потім закруждяв в веселім танці,
В промінні сонячнім, у виблисках огня.

Кришталь мелодії трима в полоні душу,
Стискає серце щемом і чуттям,
Струмочком трепетливим росить сушу
І діаманти роздаровує всім нам.

Чудові звуки наростають, наче хвиля,
Тепер уже луна величний гімн,
Він розлягається на кілометри-милі,
І зупинитись просто так не зможе він.

Цей гімн життю, землі, природі, сонцю –
Творцю всього живого на землі,
Й будиночку з родиною, й віконцю,
Й далеким зорям, які мріють у імлі.

На скрипці грає віртуоз, у своїх звуках
Малює він картину із життя,
І хоч народжується його голос в муках,
Він є окрасою й надією буття.

Словами важко передати звуки скрипки,
І той сердечній і солодкий щем,
Який порушує рутину й давні звички,
Відволіка від буднів і проблем.
Валентин Стегура # 29 ноября 2014 в 17:27
«А»: ЛИСТ ДО ВЧИТЕЛЬКИ
Хороша вчителько моя!
Тебе я хочу привітати.
І в свято, в цей осінній день
Здоров’я, щастя побажати.
П-в:
До школи я приходжу знов,
Неначе знову йду в дитинство…
Я відчував твою любов,
Любов велику, материнську…

Для тебе я готовий в світ
Прийти ще раз, щоб знову вчитись.
І щоб почути твій привіт,
Життю і радості відкритись.
П-в
Тебе я буду пам’ятать,
Всі роки, що мені судились.
Я хочу все про тебе знать,
Бо в школі ми навік лишились.
П-в

Я не співачка, та й пісня для чоловічого вокалу... Так що - шукаю виконавців для пісні.
Валентин Стегура # 29 ноября 2014 в 17:31
«А»: ЛЕГЕНДА ПРО БАРВІНОК

З далекого краю чужинець на землю вкраїнську прийшов,
І тут серед степу зеленого долю свою він знайшов,
Кохання родилось, родились прекрасні слова,
І думать не хоче про інше його голова.

Заради коханої кинув він друзів, батьків, рідний край,
В душі у хлопчини цвіте-веселиться розмай.
Красуню кохає, та кличе додому душа,
Що діять, не знає, думкам злим як дать одкоша?

Він землю покинув, помер від важкої журби,
Стоїть перед Богом і згадує віти верби,
І каже: я хочу, о Боже великий, стелитися там,
Де мимо проходять коханої ніжки, співають вуста.

І бачити очі, щоб міг я у них утонуть,
Ті очі дівочі мене до життя повернуть.
І пісню почути, але невеселу, сумну,
Мене не забути, її розбудити од сну.

І Бог милосердний пустив його квітом, що дивиться вслід,
І очі блакитні усім посилають привіт,
І милують око листочки маленькі верби,
І неодиноко барвінку посеред журби.

Росте на могилах, у душ зберігає покій,
Ти вголос співати веселої пісні не смій!
Топтать теж не треба, бо це не простая трава,
Про це пам’ятати повинна твоя голова.
Валентин Стегура # 29 ноября 2014 в 17:32
"А":
Який солодкий сон, що на світанку!
Його туманні не розбуркають серпанки,
А сняться йому такі милі очі,
Оті, що про них думаю щоночі...
Валентин Стегура # 29 ноября 2014 в 17:39
«А»: СВІТАНОК

Ніч вже пішла, а день ще не прийшов.
Світанок мене мовчки обіймає.
Як добре, що він відповідь знайшов,
Що є любов, що є любов, о є любов всевишня, він то знає.

Я з ним прокинулася, я не сплю.
Відчула я, як він на мене зорить.
Потрібна я, як пісня солов’ю
Він пісні тій, він пісні тій, він пісні тій слухняно чисто вторить.

Півні співають вже четвертий раз.
Нам – байдуже, до них немає діла.
Будити їм не треба зовсім нас,
Прокинутися, прокинутися, прокинутися раніш сонця сміли.
Валентин Стегура # 29 ноября 2014 в 17:40
«А»: ПІСНЯ

Розкажи мені
Ту казку, про яку ти знав
Де була я в сні,
І сон отой хороший ти беріг як ношу
Дорогу свою,
Як ту зіницю ока,
Легінь синьоокий, сотню років я вже проспала.

Розбуди мене
Маленьким поцілунком ти.
Гляну я тоді
Тобі у сині очі, зорянії ночі.
Ти знайди мене
Посеред лісу, сну і трав
Я проснусь, бо ти мене кохав.

Закружляєм ми
У танці, що несе зима,
Снігопад летить,
Бо впало листя жовте, його давно немає.
Білий колір мій,
Сніжинки, небо, сонця спів
Розбудили нас – любить ти смів.

Прослухати-проспівати можна тут http://www.songradar.ru/viewsong.php?id=8979
Валентин Стегура # 29 ноября 2014 в 17:41
"А":
Запитав у пташки:
- Чому ти літаєш?
І вона сказала:
- Бо тебе кохаю!
- Чи буває сумно
Дорогій пташині?
-Так, коли не чую
Тебе в неба сині.
- Пташечко, кохана,
Даруй мені крила!
- Віддам тобі й серце,
І думки, і сили...
- Ти ж така маленька,
Тобі самій треба...
- Бо ти - моє сонце,
І життя, і небо...
Яндекс.Метрика