"А":
Ілюзією прожитих віків,
Поетами написаних історій,
В маленькім місті крізь полон дощів,
На вік зустрілись дві крилаті долі,
Словами неможливо розказать,
Як ті серця замріяно кохали,
І в таке не міг повірить навіть Бог,
Вони ж під небом високо літали,
Таких історій дуже мало на землі,
Вони кохали дуже сильно й до нестями,
Їм дуже заздрили всі очі злі,
Та не зламать любов яка жила віками,
Дивився в її очі він тонув,
Для неї ж він був просто ідеалом,
Ніхто б тоді ніколи не збагнув,
Що може все завершитись провалом,
Чи може Бог дивився не туди?
Чи може замалим для них став світ?
Не зумів він врятувати від біди,
Той ніжний і закоханий політ,
Чому трапляється таке ніхто незнає,
І виникло багато запитань,
Її він досі пристрасно кохає,
Вона ж не хоче цих кохань,
Навіщо все це?
Як це зупинити?
Нема причин і небуло повік,
І коли проходить день і наступає вечір,
Він наче вітер виліта на двір,
І дивиться угору й диско плаче,
Шука на небі дві ясних зорі,
Одна десь там над Самбором літає, а друга та що світиться у нього на дворі,
Він впав на коліна і благає,
Щоб доля повернула ту любов,
До крику до жалю і до нестями,
Він хоче обійняти її знов,
Сюжет простий!
Щоночі він благає,
Усе забути і почати знов!!!!
| 
